Що Карл Юнг мав на увазі під архетипами, чому ті самі постаті повторюються і в міфах, і в таро, і як робота з ними може відчинити двері до роботи з Тінню.
Мудрий старий провідник, трикстер, велика мати, герой, що вирушає з дому: ці постаті з'являються в казках, релігійних оповідях, романах і фільмах по всьому світу, а ще населяють таро. Чому ті самі персонажі повертаються знову й знову? Найвпливовішу відповідь минулого століття дав швейцарський психіатр Карл Густав Юнг, і його ідея архетипів стала одним із найкорисніших мостів між символічним світом таро та практичною роботою пізнання себе.
Юнг починав як колега Зигмунда Фройда, але розійшовся з ним щодо природи несвідомого. Фройд бачив несвідоме переважно як сховище особистого, витісненого матеріалу. Юнг погоджувався, що такий особистий шар існує, але сни його пацієнтів, вивчення міфології та власні внутрішні переживання переконали його, що є глибший шар, спільний для всіх людей. Він назвав його колективним несвідомим. Його вмістом були не конкретні образи, а успадковані схильності творити певні види образів, і саме їх він назвав архетипами. Архетип у такому розумінні схожий на річище: кожна культура й кожна людина наповнює його іншою водою, але форма русла спільна для всіх нас. Серед архетипів, які описав Юнг, є Персона, маска, яку ми показуємо світові; Тінь, частини нас самих, які ми заперечуємо; Аніма й Анімус, внутрішні постаті протилежної статі; і Самість, образ цілісності в центрі психіки.
Варто чесно сказати, що це за ідея. Юнгові архетипи мали величезний вплив на психотерапію, літературознавство та релігієзнавство, але твердження, що вони успадковуються, ніколи не було доведено так, як перевіряють наукові теорії, і багато психологів вважають його спекулятивним. Щоб концепція була корисною, не обов'язково приймати всю теорію. Як спосіб помічати повторювані візерунки в історіях і у власному внутрішньому житті вона працює напрочуд добре.
Міфолог Джозеф Кемпбелл переніс ідеї Юнга у знамените порівняльне дослідження The Hero with a Thousand Faces, видане 1949 року. Він стверджував, що міфи про героїв із дуже різних культур підпорядковуються схожому візерунку: поклик до пригоди, перехід у невідоме, випробування й помічники, велике випробування і повернення додому з чимось цінним. Хай навіть не кожен міф вписується в його модель, багато оповідачів відтоді свідомо нею користуються. Цей візерунок здається знайомим, бо віддзеркалює справжню форму зростання: залишити безпечне, пройти випробування і повернутися зміненим.
Сам Юнг писав про таро дуже мало, але пізніші тлумачі побачили, що його ідеї природно сюди пасують. Особливо Старші Аркани читаються як галерея архетипів. Блазень є невинним початківцем, Маг – творчою волею, Верховна Жриця – внутрішнім знанням, яке юнгіанські тлумачі часто пов'язують з Анімою, Імператриця – Великою Матір'ю, Імператор – батьком і володарем, Відлюдник – Мудрим Старцем, Диявол – образом Тіні, а Світ – образом інтегрованої Самості. Зустрічаючи одну з цих карт, ви зустрічаєте постать, глибоко вкорінену в людській уяві, і вона часто щось у вас зачіпає ще до того, як ви знайдете для цього слова.
Марту дратував Маг щоразу, коли з'являвся в її розкладах. Він здавався їй хвальковитим, надто самовпевненим. Коли вона дослідила цю реакцію у своєму щоденнику, вдаючись до чогось близького до того, що Юнг називав активною уявою, вона уявила розмову з цією постаттю. На її подив, Маг запитав, чому вона ніколи не дозволяє собі визнати власні заслуги. Марта впізнала звичку всього свого життя применшувати себе. Карта не сказала їй нічого нового; вона дала обличчя тій частині її самої, яку вона відштовхнула.
Ця мить роздратування і є дверима до роботи з Тінню. Постаті, які найсильніше нас дратують, лякають чи заворожують, часто несуть риси, від яких ми відмовилися. Таро пропонує м'який спосіб зустрітися з ними: помічайте, які карти ви любите, а яких уникаєте, і запитуйте, що кожна з них може показати вам про вас самих. Стаття про роботу з Тінню в цій бібліотеці розвиває цю тему далі. Якщо робота з внутрішнім матеріалом колись викличе приголомшливі почуття чи давню травму, мудріше продовжувати її з кваліфікованим терапевтом, а не самотужки.
SpirAI - це застосунок для саморефлексії. Ніщо тут не передбачає майбутнього і не замінює медичної чи психологічної допомоги.
Перенесіть у розмову те, що ви тут помітили. Почати можна безкоштовно, вірити ні в що не обов'язково.
Завантажте SpirAI з Google Play