Нові дослідження благоговіння, емоції, що лежить у серці духовного досвіду, і чому воно може бути одним із найкорисніших почуттів, які ми можемо плекати.
Станьте на краю величезного каньйону, чи під небом, густим від зір, далеко від будь-якого міста, чи в присутності музики, собору або новонародженого дитяти, і ви відчуєте дещо, що важко назвати, але безпомилкове, коли воно приходить: тихе розширення, відчуття малості, яке чомусь є полегшенням, а не загрозою, відчуття перебування в присутності чогось значно більшого за себе. Це відчуття — благоговіння, і донедавна наука майже нічого не мала сказати про нього. За останні два десятиліття зростальний обсяг досліджень почав сприймати благоговіння серйозно, і те, що воно виявляє, наводить на думку, що ця найдуховніша з емоцій може бути також одним із найтихіше потужних інструментів, які ми маємо для доброго життя.
Психологи Дачер Келтнер і Джонатан Гайдт запропонували впливове визначення: благоговіння — це емоція, яку ми відчуваємо в присутності чогось велетенського, що перевершує наше теперішнє розуміння світу. Воно має два ключові складники. Перший — велетенськість, зустріч із чимось значно більшим за нас самих, чи то фізично велетенським, як гірський хребет, чи то концептуально велетенським, як глибока ідея або акт великої моральної краси. Другий — потреба в пристосуванні, відчуття, що ця велетенськість не вміщається в наші наявні ментальні рамки й тому розтягує їх. Благоговіння — це, у певному сенсі, відчуття того, як нашу ментальну мапу перемальовують, щоб звільнити місце для чогось більшого. Воно сидить у серці релігійного й духовного досвіду поза всіма культурами, але воно також доступне в лісі, у лабораторії чи в концертній залі.
Дослідження ще тільки починаються, але деякі з їхніх висновків вражають. У дослідженнях Пола Піффа та його колег (Piff 2015) благоговіння, як правило, породжувало те, що дослідники називають «малим я» - делікатне применшення нашої звичайної самозосередженості й самозначущості. І це зрушення, схоже, проявляється в тому, як люди поводяться згодом. У тих дослідженнях люди, спонукані відчути благоговіння, чи то стоячи серед височенних дерев, чи то дивлячись кадри природних чудес, згодом поводилися щедріше й повідомляли про більше відчуття зв'язку з іншими. В експериментах Мелані Радд, Кетлін Вогс та Дженніфер Аакер (Rudd/Vohs/Aaker 2012) благоговіння, схоже, розширювало відчуття часу в людей, залишаючи їх менш квапливими. Багато людей також описують, що після моментів благоговіння почуваються спокійніше й менш обтяженими стресом. І для багатьох людей воно зміщує увагу від дріб'язкових, захланних турбот его до більшого світу й людей у ньому. Коротко кажучи, багато людей виявляють, що благоговіння залишає їх, нехай і ненадовго, добрішими, спокійнішими й більш пов'язаними - саме тими якостями, які кожна традиція мудрості намагалася культивувати.
Один із найпрактичніших висновків — те, що благоговіння не вимагає грандіозної експедиції до далекого природного дива. Дослідники виявили, що повсякденне благоговіння, того роду, що доступне у звичайному житті, є водночас поширеним і корисним. Практика, така проста, як прогулянка благоговіння, де ви здійснюєте прогулянку з навмисним наміром звертати увагу на велетенські, прекрасні чи дивовижні речі навколо, як було показано в дослідженнях старших дорослих, посилює з часом позитивну емоцію й просоціальне почуття. Нічне небо, музичний твір, складність єдиного листка, масштаб історії, доброта незнайомця — усе це двері до благоговіння, якщо ми сповільнимося достатньо, щоб крізь них пройти. Ми оточені велетенським і дивовижним; ми просто натренували себе не дивитися.
Виснажена стресовим, прив'язаним до екрана життям, Лена дістала пораду від подруги спробувати простий експеримент: раз на день знаходити одну річ, по-справжньому гідну подиву, і приділяти їй повну увагу на кілька хвилин. Спершу це здавалося вимушеним. Але вона наполягала, затримуючись на кольорі вечірнього неба, на архітектурі павутиння, на зворушливому пасажі музики, на самій неймовірності власного існування. Повільно щось зрушилося. Постійний низький гул її зосередженої на собі тривоги затих. Вона відчула, за власними словами, менше схожою на тривожний центр маленького, загрозливого світу й більше на вдячну частину велетенського й дивовижного. Нічого в її обставинах не змінилося. Змінилося її ставлення до велетенськості навколо неї.
Благоговіння - не рідкісний дар, призначений для гірських вершин і соборів, а досвід, доступний кожному, хто готовий його шукати. Ви можете культивувати його навмисне: проводьте час на природі, шукайте велике мистецтво й музику, споглядайте масштаб космосу чи складність дуже малого, дозволяйте собі бути зворушеними моральною красою й людською добротою. Багато людей виявляють, що такі моменти втихомирюють захланне «я» й розширюють серце. У культурі, що тримає нашу увагу в пастці на маленьких екранах і ще менших тривогах, навмисне культивування подиву може бути однією з найбільш живильних і тихо духовних речей, які ми можемо робити.
SpirAI - це застосунок для саморефлексії. Ніщо тут не передбачає майбутнього і не замінює медичної чи психологічної допомоги.
Перенесіть у розмову те, що ви тут помітили. Почати можна безкоштовно, вірити ні в що не обов'язково.
Завантажте SpirAI з Google Play